Лебідь, рак і щука
Украинская народная сказка (на украинском языке)
Плавав лебідь на воді понад берегом, зігнувши шию, дивився у воду. Пливла мимо нього щука, зупинилась і питає:
- Скажи, будь ласкавий, де ти буваєш, коли річка замерзає?
- А навіщо тобі знати?
- Та я хотіла на зиму куди-небудь утекти, а то під льодом доводиться задихатися без свіжого повітря.
- Я на зиму лечу звідси в теплий край та й живу там до весни.
Візьми і мене з собою! — сказала щука.
- А чого ж, про мене, — все одно, хочеш — так подамось разом, веселіше буде.
Почув їхню розмову рак і каже:
- Візьміть і мене!
- Ну так що ж, — одправляйся і ти з нами, гуртом веселіше буде, діждемо осені, я вам тоді скажу, коли летіти.
Лебідь, бач, думав, що як вони плавають у воді, то вміють і літати у повітрі.
Минуло літо, настала осінь, лебідь і каже:
- Ну, пора летіти у вирій, збирайтеся на завтра, після обіду рушимо в дорогу.
Щука сказала ракові. Рак подумав і каже:
- А як же ми, сестро, будемо на сухопутті жити без їжі? Давай візьмемо з собою на дорогу харчів, щоб нам вистачило до теплого краю.
- А як же ми візьмем? — спитала щука.
- Та давай ми навантажимо харчами візок, впряжемось у нього і подамося. Запросимо і лебедя за компанію, він нам поможе, втрьох потягнем за собою харчі.
Рак і щука добули воза, насукали з трави посторонків і чекають лебедя. На другий день прилетів лебідь і каже:
- Ну, ви тут готові? А то я вже лечу!
- Готові, готові, тільки ти, будь ласкавий, поможи нам віз везти; давай ми всі троє впряжемось і подамося.
- Добре, чіпляйте посторонки мені за ногу.
Рак прив’язав лебедя за ногу. Свого посторонка взяв у клешні, а щука за третього учепилася зубами.
- Ну, разом! Рушай!
Рак шарпнув назад, хвостиком замелькав, щука стрілою розігналась у воду, на глиб, а лебідь, замахавши крилами, рвонув угору; обірвались усі посторонки, не дали возові ходу. Хто з них був винен, а хто прав, цього ніхто не знав і судити їх ніхто не став. Тільки жаби добре насміялись і не мало дивувались, чого рак і щука не за своє діло взялись.
